Російські еліти почали відкрито дистанціюватися від рішень Кремля, розуміючи, що кожен новий крок диктатора лише наближає кривавий крах путінського режиму.
Ірина Ігнатова
Коментарі
Колишній високопосадовець російського уряду на умовах анонімності розповів про невідворотний розпад системи кремлівського диктатора Володимира Путіна через стрімке зростання ціни війни, втрату контролю над елітами та відсутність будь-якого образу майбутнього для країни.
Про чотири головні фактори, які заганяють кремлівського диктатора у політичний цугцванг [вимушений хід, що веде до погіршення позиції — ред.] та змушують його оточення готуватися до зміни влади, пише The Economist.
Зміна риторики та дистанціювання еліт
Головним симптомом занепаду режиму стала кардинальна зміна риторики серед російських чиновників, губернаторів та великого бізнесу. Якщо ще минулої весни вторгнення в Україну обговорювалося через призму займенника «ми», то тепер еліти відкрито називають те, що відбувається, виключно «його» війною та «його» проблемами, чітко дистанціюючись від токсичних рішень Кремля.
За словами ексчиновника, путінські вказівки дедалі частіше називають «дивними», а майбутнє Росії в кулуарах вже обговорюють як процес, що розгортатиметься абсолютно незалежно від диктатора, а можливо, і без нього. Хоча монополія на насильство в країні досі зберігається, влада остаточно втратила монополію на формування майбутнього, спираючись виключно на страх громадян та інерцію репресивної машини.
Внутрішня криза та запит на нові правила
Відкол політичних верхів спровокований не раптовою любов’ю до демократії, а суворими прагматичними розрахунками на тлі провалу початкового плану «спецоперації». Тепер за особисті амбіції диктатора платить уся країна через шалену інфляцію, вищі податки, деградацію інфраструктури та безглузду цензуру, не отримуючи жодної адекватної ідеологічної мети натомість.
Крім того, російські олігархи, які раніше тримали капітали на Заході і вирішували суперечки в лондонських судах, опинилися наглухо замкненими всередині РФ. На тлі найбільшого з 1990-х років переділу власності, коли держава просто конфіскувала активи бізнесу на понад 60 мільярдів доларів, навіть лоялісти відчайдушно потребують нових внутрішніх правил і чесних інститутів, щоб елементарно захистити свої статки від свавілля силовиків.
Політичний цугцванг та неминучий крах
На міжнародній арені Путін також втратив усі свої козирі, власноруч зруйнувавши старий світопорядок, який роками приносив йому вигоду. Європа більше не залежить від російського газу, місце в Радбезі ООН девальвувалося, а постійний ядерний шантаж позбавив Москву статусу глобального арбітра. Водночас Росія переживає глибоку кризу ідентичності: Кремль втратив зовнішнього ворога у вигляді єдиного Заходу, з яким міг би себе порівнювати, а внутрішньої ідеології запропонувати просто не здатен.
Усі ці фактори створюють для Путіна класичну ситуацію цугцвангу, коли будь-який наступний крок чи рішення лише погіршує його становище. Режим ще може проіснувати певний час завдяки посиленню репресій чи розв’язанню нових конфліктів, проте кожна така дія прискорює системний розпад і робить майбутній крах путінської системи ще більш кривавим та небезпечним для самої Росії.
Нангадаємо, попри поширене у 2025 році переконання, що час грає на боці Кремля, початок 2026 року демонструє зворотну тенденцію. Росія стикається з військовим тупиком на фронті в Україні, економічною кризою всередині країни та зовнішньополітичними невдачами.
Коментарі Сортувати:
